Прилуцька земля — це місто і перлина словникарства, місто, де зароджувалися перші словники. На кінець 19 сторіччя вона займала перше місце за охопленням населення освітою. На той час головними освітніми осередками в місті були гімназії. Першоджерелом освітянської діяльності Прилуччини був приватний пансіон створений 1798 року. У ньому навчалося більше ста осіб, які успішно витримали вступні іспити у вищі навчальні заклади, часом вражаючи екзаменаторів своїми знаннями з усіх предметів, серед них був і майбутній відомий історик М. А. Маркевич, автор 5-томної «Истории Малороссии», у якій викладена історія України від найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.
Засновником пансіону був Павло Павлович Білецький-Носенко, котрий заслужено належить до визначних постатей Полтавської губернії. Отримавши престижну вищу військову освіту, після якої відкривалася перспективна кар’єра воєначальника, змушений був повернутися в Прилуки і розпочати свій життєвий шлях у новому контексті. У складних економічних умовах він зумів побудувати маєток, розпочати ґрунтовну педагогічну і наукову діяльність, зайнятися громадською роботою. Значних успіхів він досягнув у літературній діяльності, популяризуючи свою роботу.
Серед лінгвістичних праць, найвидатнішою вважається укладений у 30-40-х рр. ХІХ ст. «Словарь малороссийского, или юго-восточного языка; филологический, этимологический, с показаниями частей речи, окончательных корней слов, идиотизмов, со сводами синонимов, с пословицами и поговорками, составленный по произношению, каким говорят в Малой и Южной России». Це диференційний українсько-російський словник, у реєстрі якого подано тільки ті елементи, що лексично, фонетично й семантично відмінні в обох мовах: наприклад, Бабак (байбак) сурок; багато (много); де (где); ирдити (рдеть, краснеть). Працюючи над «Словником», педагог використовував живу розмовну мову, фольклор, що і сьогодні дає нам змогу познайомитися з говіркою початку ХІХ ст. У його словникових статтях широко наводяться фразеологізми, приказки, прислів’я, фрази з живого мовлення тощо, іноді подаються етимологічні відомості, зіставлення з іншими мовами (наприклад, байда –пустословие; байда праздношатающийся).Словник складено на основі власних записів автора, насамперед Лівобережжя, історичної Полтавщини, творів тогочасних письменників. Тут є також слова з давніх пам’яток. До реєстру введено флексії, суфікси (при яких часто даються парадигми змінних слів), префікси. Перед текстом словника вміщено розвідку «О языке малороссийском», що є однією з перших спроб висвітлення історії української літературної мови.
На сьогодні, більшість лексем із цього пласту застарілої лексики «відродилися» у сучасній українській мові, серед них майже всі побутують у новому значенні, і лише окремі зберегли відтінок свого початкового значення, тобто їхня семантика змінилася неповністю. Застаріла лексика є тим джерелом, із якого ми можемо брати інформацію про життя наших предків. Знання питомої лексики мови свого народу свідчить про високу ерудицію носія цієї мови. Саме тому дослідження питання повернення застарілих лексем у вжиток має бути в колі наукових інтересів сучасних лінгвістів.