Шосте червня. Працівники засобів масової інформації святкують своє професійне свято. Але в двадцять першому столітті, в двадцять другому році – це не просто професійне свято журналістів в Україні. Не просто дата в календарі. Не просто число.
Це нагадування. Це нагадування про те, за що ми, українці, боролись. І за що боремось зараз. Боремось за право голосу, за правду, за можливість доносити людям достовірну та неупереджену інформацію. І це право намагається відібрати Росія. Так само, як це робив Радянський Союз тридцять років тому. Як «совєти» приховували Голодомор, ховаючи власні звірства в архівах під грифом «секретно», не давали світу знати про Чорнобильську катастрофу, так і зараз. Окупанти нищать телевежі, запускають власне пропагандистське телебачення, брешуть, що Буча та Маріуполь – фейк та не дають власному народові знати правду, блокуючи іноземні ЗМІ на території російської недо-держави. Що перші, що другі – вбивали українських журналістів. За що? За ту ж саму правду. Кожен знає, що сталося з Георгієм Гонгадзе, проте обставини ці вкрай сумні. І до цього випадку знову причетна РФ. Як і до багатьох інших. Її руками твориться не історія, а лише дезінформація та звірства.
Але ми вистояли тоді. Ми викрили правду, розсекретили архівні документи та світ пізнав істину. Хіба усе вищезазначене – не показник? Не показник того, що ми боремось за правду? Що ми неодмінно вистоїмо і в цей скрутний час? Тепер ми не дозволимо кату диктувати нам, що є «правда», а що – ні. Тому, як ніколи, журналістам важливо гнути свою лінію, кричати на весь світ, щоб нас почули і виборювати свободу слова. І як влучно сказав наш безсмертний Кобзар – «Борітеся – поборете». Завдяки кожному з нас Україна стає на один день ближче до перемоги. Правда за нами!
Молибога Юлія, 41 ж